New Now Gallery Ігоря Абрамовича презентувала сучасне українське мистецтво в Японії

05

червня

2018

З 25 по 26 травня 2018 року у столиці Японії відбувся арт-ярмарок Tokyo International Art Fair. Ця подія об’єднала 88 арт-інституцій – галереї, дилерів, колекціонерів та представників митців із усього світу (США, Канада, Австралія, Мексика, Великобританія, Німеччина, Франція, Італія, Іспанія та ін.). Від України стараннями New Now Gallery – фундації, що опікується просуванням сучасного українського мистецтва на світовій арені – у Токіо були репрезентовані чотири автори: Дмитро Грек, Єгор Зігура, Роман Мінін та Олег Тістол.

«Участь у міжнародному арт-ярмарку однієї з найбільш економічно розвинених країн у світі – це великий крок для нашої платформи. Проте, культурна співпраця між нашими державами – окрема сторінка українсько-японських відносин. Нам слід розширювати міжособистісні контакти, оскільки кожна зі сторін налаштована доброзичливо. Зі свого боку ми намагалися репрезентувати сучасне українське мистецтво та асимілювати досвід іншої нації», – так прокоментував подію засновник New Now Gallery, куратор, арт-дилер Ігор Абрамович.

Наразі ж Єгор Зігура та Роман Мінін діляться своїми враженнями від участі у міжнародному проекті та розповідають про культуру «Країни Сонця на Сході».

– Які саме роботи, зокрема, від вас, були представлені на ярмарку? Що слугувало критеріями відбору?

Є. З. – Україна постала перед світом сучасного мистецтва творчістю Дмитра Грека, власне моєю, а також Романа Мініна та Олега Тістола. Зі своїх скульптур я обрав дві, що входять до серії «Післясьогодні» – «Кора, що пробуджується» та «Колос, що руйнується».

Р. М. – Були презентовані дві мої картини – «Нагорода за мовчання» та «Природознавство». Більшу з них я розпиляв на невеличкі фрагменти, і коли прилетів до Токіо, то склеїв їх, так би мовити, навспак, у цілісну першопочаткову композицію. Довелося так зробити тому, що при транспортуванні робіт за кордон часто виникають несподівані незручності. Коли я збирав валізи до Японії, мені здавалося, що найкращим шляхом завоювання уваги публіки стануть найсучасніші медіа та традиційний одяг. У віртуальній реальності я пропонував глядачам вiдвiдати проект «Храм Майнiнгу» та на додаток парк скульптур. Людям сподобався мій підхід, і ми отримали позитивні коментарі від відвідувачів, біля нашого стенду збиралася черга.

– Які проекти вам сподобалися, які запам’яталися?

Р. М. – Проект від Тaschen – одного з найвідоміших німецьких видавництв, що презентувало на Tokyo Art Fair чудовий альбом: найцінніші збережені фрески зі спадщини тибетського буддизму.

Є. З. – Мені сподобалися фотографії, зроблені Кейко Імадзумі: дві світлини, які передавали всю мальовничість японських пейзажів. Окрім того, на ярмарці були цікаві концептуальні проекти від галерей із Польщі та Росії.

– Чи встигли ви трохи ближче познайомитися з японською культурою?

Є. З. – Насправді у нас було досить мало вільного часу. Ми з Ромою залишилися під особливим враженням від споглядання як стародавніх споруд, так і сучасних будівель. Скажімо так: досить колоритно виглядає. Нам пощастило з локацією ярмарки – поруч розташувалися визначні місця Токіо. Знайомство з японською культурою розпочалося з Музею Морі. У його фонді зберігаються роботи місцевих та світових художників, а саме колекції скульптур, фотографій та інших творів мистецтва XX-XXI ст. І ще на додачу була змога відвідати Токійську академію мистецтв.

Р. М. – У цій країні відчувається цілковита гармонія, цілковитий феншуй, попри прискорений, саме сучасний темп та спосіб життя. Дуже хотіли відвідати турнір сумоїстів, але, на жаль, це виявилось неможливо, оскільки квитки ще задовго до нього були геть розпродані.

– Чи вдалося вам поспілкуватися з представниками японської арт-арени? Чи відомі їм українська культура, українське мистецтво?

Р. М. – В Японії дуже багато незалежних блогерів, тож інформація поширюється достоту, як брехня селом. Це просто ошелешує з найперших хвилин перебування у країні. Наприклад, вже в аеропорту нас із Єгором зустріла команда журналістів. Отож токійці досить природно цікавилися й українським мистецтвом зокрема. Проте очевидно, що вони мають так само стійкий інтерес до багатьох культур. Зараз ми шкодуємо хіба лише про те, що не мали достатньо часу для інтеграції у їхній культурний простір. На ярмарку, де зустрілись представники інтернаціональних ком’юніті, панувала нормальна позитивна атмосфера, і ми не втрачали нагоди презентувати не тільки свою творчість, а й український національний колорит. У нас придбали декілька робіт, тож із певністю можна казати, що японські колекціонери розгледіли справжнє українське мистецтво, не в останню чергу – завдяки старанням New Now Gallery.

Є. З. – Поза роботою-програмою нам вдалося відвідати українське посольство у Токіо. Ми домовились про організацію виставки у Токіо на наступний рік, що найімовірніше визначить загалом нашу подальшу виставкову діяльність за кордоном. Це одна з наших стратегій щодо впровадження українського мистецтва у Японію. Взагалі – у нас безліч планів (Посміхається. – Авт.).

– Як ви вважаєте, чи є щось спільне між тенденціями у мистецтві Японії та України?

Є. З. – Я гадаю, сучасний глобалізований світ уже позбувся кордонів, та й досить давно, тож тенденції спільні. Хоча не слід забувати, що арт-сфера та арт-ринок зокрема у нас розвиваються в різних умовах.

Р. М. – У Японії я очікував зустріти бум медiа-арту, оскільки однією з провідних сфер у країні є розвиток нових технологій. Але на локаціях, які ми відвідували, ці мої прогнози не виправдалися. Для себе я зробив принаймні такий висновок: декілька днів – це, мабуть, трохи замало для дослідження будь-якої галузі, особливо коли ти знаходишся у іншій країні. Всі ці процеси необхідно відстежувати онлайн, а насамперед, звісно, підтримувати зв’язок з арт-діячами.

– Яку б ви дали оцінку стосункам між нашими країнами?

Є. З. – Дуже приємно, що українське посольство знаходиться у затишному районі Токіо. А взагалі зазначимо для початку, що наші країни розвивались за різних умов, тож не можна твердити, ніби вони мають між собою якісь такі особливі, приватні стосунки. Наразі ми можемо хіба що, поза всіляких сумнівів, розділити спільну трагедію та її розуміння – катастрофу на атомних електростанціях. Тим-то я в цілому впевнений, що Україну та Японію попереду чекає плідна співпраця, тож завдання культурних діячів із обох сторін – докласти до цього всі потрібні зусилля.

Матеріал надано платформою © AbramovychArt і © New Now Gallery
Текст: Вікторія Кулікова 
Фото: AbramovychArt