Background news

Художник Олег Тістол: «Не слід шукати собі галерейку чи куратора, просто треба робити свою роботу, як сам того хочеш»

17
листопада

2017

Художник Олег Тістол: «Не слід шукати собі галерейку чи куратора, просто треба робити свою роботу, як сам того хочеш»

Олег Тістол – відомий український художник, автор масштабних інсталяційних проектів, фотографії та скульптури. Присутність автора у творах – це те, що робить його роботи яскравими й упізнаваними. Його полотна продаються на престижних аукціонах Phillips de Pury і Sotheby's, зберігаються в музеях і приватних колекціях США і країн Європи. Приїзд Олега Тістола до Ужгорода – це вже знакова подія,  тому на зустріч ми вирушали в передчутті цікавої розмови з нашим гостем. Долучайтеся і захоплюйтеся разом із нами!

«В Ужгорода є величезний шанс на певний період часу стати культурною столицею України»

Як не дивно, в Ужгороді Ви вперше…

Я раніше бував на Закарпатті, але, незважаючи на солідний вік, в Ужгороді справді вперше, і це свідомий жест – я дуже люблю приїжджати в місця з певним сенсом: з виставками або на певні мистецькі заходи, тоді видно реальне культурне життя міста.

Вас запросили до складу журі конкурсу «Срібний мольберт»?

Так. Спочатку я побачив каталог першого конкурсу, а згодом розпочалася історія зміцнення його репутації. Я багато чув про «Срібний мольберт» від відомого куратора Ігоря Абрамовича, який певною мірою активно опікується цим мистецьким заходом, чув про засновників Роберта і Наталію Бровді. І настав такий момент, коли мені стало зрозуміло, що це все серйозно, що в цьому варто взяти участь – ось так довелося встати й поїхати (Посміхається. – Авт.).

І як Вам наше європейське містечко?

Хочу висловити свої компліменти Ужгороду! З Закарпаття взагалі йдуть дуже позитивні імпульси – багато молодих закарпатських художників приїжджають на міжнародний симпозіум сучасного мистецтва «Бірючий», який є дуже серйозним проектом у мистецькому житті. В цілому я був обізнаний з мистецьким простором Закарпаття, але зараз трапилася нагода на старті взяти участь у великому культурному проекті, і я нею скористався!

 

Ми знаємо, що Ви відвідали будівництво майбутнього арт-простору в Ужгороді. Як Вам?

Я побачив будівництво культурного центру, почув, що хочуть зробити, до кого звертаються за експертизою, відзначив, яке представництво на конкурсі й, склавши для себе цілісну картину, хочу, щоб Ужгород став прикладом для України у започаткуванні таких проектів. В Україні наразі нема державних музеїв сучасного мистецтва, є кілька вдалих чи невдалих піар-проектів, однак не проводиться системна робота з тим, як повинна існувати культура і сучасне мистецтво у сучасному місті. Я дуже сподіваюсь, що сім’ї Бровді вдасться втілити в життя свій задум і через кілька років такі музеї з’являться в Миколаєві чи Вінниці, в тих містах, що готові прийняти цей проект. І в Ужгорода є величезний шанс на певний період часу стати культурною столицею України.

«Я, наприклад, позиціоную себе як дещо екзотичне»

Розкажіть трішки про своє становлення: чим захоплювалися, яку музику слухали?

З дитинства моїми улюбленими художниками є Поль Сезанн, Анрі Матісс, згодом – Енді Воргол та всі інші. В музиці – The Rolling Stones, Led Zeppelin, The Beatles і так далі…

Столова. Полотно, акрил, 150 x 120 cm, 2015

У Вас є цілий цикл творів «Пальми», а не так давно в одній із київських галерей ви презентували скульптуру під назвою «Райское дерево». Чому саме пальма?

А що пальма? Пальма – це українське національне дерево (Посміхається. –Авт). А ви самі придивіться: на фресках у церквах зображують пальми, щоб показати рай. І коли я бачив пальми в Криму, то ніяк не міг для себе пов’язати ці дві речі – закоренілий совок і райські дерева… Взагалі пальми супроводжують мене впродовж усього життя, це дуже важливий для мене символ. І зараз, коли війна, я розумію, що нам ці пальми треба ще відвоювати, і ми їх відвоюємо через пару років, нічого страшного.

Ви тривалий час не виїжджали з країни. Але Ви митець, то звідки нові думки, натхнення – це ж важливо!

Насправді рух – це важливо, і рух має бути безперервним. Бо сучасне мистецтво – це мистецтво цивілізаційних сенсів. Чому ж я не від’їжджав? Хм… Тому, що я глибоко знаходжуся в українському контексті. Я, наприклад, взагалі позиціоную себе як дещо екзотичне. При цьому зрозуміло, що знаходжусь в європейському контексті, але все одно моє мистецтво, так би мовити, з елементами вишиванки.

«Робіть сміливо і дуже нахабно те, що ви хочете, і тоді черги будуть стояти до вас»

Шлях Вінні. 2013. 300х300 см

Яким Ви побачили  конкурс «Срібний мольберт» зсередини?

Для того, щоб заслужити хорошу репутацію і якесь явище перетворити в солідний захід, потрібно провести гігантську роботу! Сім’ї Бровді це вдалося, нині вони проводять «Срібний мольберт» у найбільш прийнятному на сьогодні форматі. Тому я кажу конкурсу «Так»! Від нього залишилися чудові враження. Мені сподобалося більше, ніж я сподівався!
Взагалі я вважаю, що в нашій країні дуже здорове конкурентне середовище і репутаційна ситуація в цілому. І я впевнений в тому, чому я тут, і чому на початку згадав Ігоря Абрамовича та Роберта і Наталію Бровді. Абрамович – це та людина, з якою я працюю, довіряю його експертизі, людським контактам та його баченню перспектив. Познайомившись та поспілкувавшись з Робертом Бровді, я бачу серйозну стратегію. Крім того, головне, яка у людини мотивація. А мотивація Бровді, повірте, мені дуже імпонує!

Одна з ідей заснування конкурсу – створення потужної платформи для старту молодих талантів. Вдалося?

Однозначно! Взагалі такі конкурси насамперед створюють прецедент – можливість десь разом з’явитися і щось спільно зробити. Відверто кажучи, для мене це дуже серйозний експеримент, оскільки я як художник ніколи не брав участі в подібних мистецьких заходах. Ось так, щоб заявити себе свідомо на конкурс – це досить важка та смілива справа, а поєднати мистецтво з елементом спортивних змагань – це ще й нерви… Але в стресовій ситуації виникають нові ідеї, нові сенси. Важливими у конкурсі є й динамічність відпрацювання певних дискусій із виходом на новий зміст.

Кілька порад або побажань від Олега Тістола!!

Єдине побажання, яке би я висловив, таке: потрібно розуміти, що художники – це найголовніші люди на планеті! Порада – ніколи не ставайте в чергу! Робіть сміливо і дуже нахабно те, що ви хочете, і тоді черги будуть стояти до вас. В Україні – самій демократичній та анархічній країні в світі – нема жодного начальника, особливо в сфері культури. І якщо ти хочеш зробити кар’єру, то ти сам собі начальник, і сам її робиш. Ні в якому разі, молоді художники, не шукайте собі галерейку чи куратора, просто робіть свою роботу, як ви того хочете, а вони всі злетяться, коли ви будете «начальником»!

356A6739.jpg — 88.59 kB

Спілкуватися з Вами величезне задоволення! Дякуємо за Ваш візит до нашого міста, за вагомий вклад у «Срібний мольберт» і за поради, якими, ми впевнені, скористаються молоді митці!

Залишайтесь у курсі подій мистецтва, підпишіться на розсилку