Background news

Куратор Тарас Табака: «Прощавай, Слово!..» – це дослідження нового мистецького обличчя Закарпаття»

26
квітня

2018

Куратор Тарас Табака: «Прощавай, Слово!..» – це дослідження нового мистецького обличчя Закарпаття»

Показати арт-простір найзахіднішого регіону України через призму суспільних і культурних трансформацій  – таке завдання поставив перед собою автор ідеї та куратор виставки сучасного закарпатського мистецтва «Прощавай, Слово!..» Тарас Табака. Колективна експозиція, яка пройде у Києві 4 – 22 травня 2018 р. за підтримки фундації Brovdi Art, покликана не тільки презентувати широкому загалу творчість нового покоління художників Закарпаття, але й допомогти зрозуміти формат і масштабність культурних перетворень, які відбуваються у регіоні. Отже, про концептуальний задум виставки та підбір авторів – у бліц-інтерв’ю з Тарасом Табакою.   

Пане Тарасе, у чому особливість мистецького проекту, який невдовзі побачить столиця?

Перш за все в тому, що сучасне закарпатське мистецтво постає перед глядачем без усталених стереотипів, в новій іпостасі, з новим обличчям. Цим проектом ми хочемо показати, що відбулося серйозне перезавантаження в рамках художньої школи як традиційного поняття, так і в рамках певних соціальних змін у суспільстві. Тобто, мистецтво стало ближчим до нашого часу і повсякденного життя, воно спирається на ті речі, які актуальні зараз і цікавлять усіх: що нас чекає завтра, куди йдемо, чи можемо змінювати певні погляди на усталені речі?

0.jpg — 395.13 kBТарас Табака

Чому саме така назва «Прощавай, Слово!..»?

У наш час інформативних потоків, вседоступності засобів спілкування поняття «слово – зміст», «інформація – комунікація» втрачають первісний взаємозв’язок та взаємозалежність. Мистецтво гостро відчуває цей дисонанс. Тому, прощаючись зі словом, ми залишаємося в усамітненому, чистому просторі, свідомо уникаючи менторства, декларативності чи маніфестів. Основний інструмент художника – це робота з образом, чуттєвістю та думкою.   

Кожен митець – це особистість, і його готовність через роботу пізнавати і вивчати самого себе – це і є, в принципі, найважливіше у підборі авторів

Як сприйняли учасники проекту запропоновану тему? Чи стала вона для митців зрозумілою, близькою?

Почну з того, що у виставці беруть участь фактично дві генерації художників: одна з них – це покоління першої хвилі, колег, які формувалися у складні часи переходу середини 1980-х – початку 1990-х років. Друга – автори,  сформовані у часи незалежності. Кожен із художників відчуває щось спільне з темою і це – колективний досвід усамітнення. Більше того, кожен із авторів має свій певний роман із полотном, і така мовчазна співучасть є дуже важливою як для авторів, так, гадаю, і для глядача.   

Якими критеріями Ви керувалися при підборі художників?  

Виставка, звичайно, базується на тих авторах, які схильні самі собі ставити складні, серйозні запитання, схильні змінюватися, не йти шляхом напрацьованих стандартів. Кожен митець – це особистість, і його готовність через роботу пізнавати і вивчати самого себе – це і є, в принципі, найважливіше у підборі художників. Теоретично я розумію, що в одній такій експозиції нереально показати всі зміни і процеси, які відбулися. Нереально показати всіх авторів, які на це заслуговують. Виставка і так виходить багатоголосою, але в принципі пласт сучасного мистецтва, який існує наразі на Закарпатті, буде доволі широко представлений.

Ми хочемо показати, що відбулося серйозне перезавантаження в рамках художньої школи як традиційного поняття

Ви вже бачили роботи, які будуть експоновані в Києві, на Ваш погляд, чи вдалося розкрити ідею, задум?  

Думаю, так, і це буде відчутно! При всьому тому, що автори надто різні. Спробуємо показати широку емоційну палітру: від лірики й поезії до іронії й навіть сарказму. Проте всі роботи пронизані почуттям внутрішньої рівноваги, гармонії.

Загалом, ідея виставки доволі філософська та концептуальна… Як гадаєте, сприйме її глядач?

Для глядача, це, власне, пропозиція побути наодинці з самим собою. Ми живемо в світі, перенасиченому інформаційними потоками, вважаємо себе частиною цього світу і нам здається, що ми в ньому орієнтуємося. Проте це не завжди так, і дуже гарно на цю тему сказав філософ і культуролог Борис Гройс: «Для того, щоб дати оцінку чомусь великому, треба не бути його частиною, а вміти виходити за його рамки». Занурення в себе – це якраз і є ота мовчазна відмова від слова, яке вже стало брендом чи слоганом, або ж інструментом для взаємодії. Як кажуть сусіди-угорці, про хороші речі голосно не говорять. Тож, можливо, про якісь речі можна навіть помовчати…

Текст: Наталія Петерварі
Фото: Олег Опаранюк, Євгеній Кудрявцев
© Культурно-мистецька фундація Brovdi Art

Залишайтесь у курсі подій мистецтва, підпишіться на розсилку